Купити квартиру Івано-Франківськ

ПОРТРЕТ ПРОФЕСІЇ


Портрет професії: керівник військових вишколів
Сергій Демчук: громадський діяч та захисник національного бойового мистецтва. Сергій Демчук є видатною особистістю, яка впливає...
Портрет професії. Водій
«Під час зустрічей з колегами розумієш, що насправді є війна, - розповідає водій в АТ...
Портрет професії. Воєнний розвідник
7 вересня 2021 року українська воєнна розвідка відзначає 29-у річницю створення. За цей час відомство...
Комплектувальник товарів: обов’язки, плюси та мінуси професії
З розвитком гуртової та роздрібної торгівлі, а також численних інтернет-магазинів набула актуальності вакансія «комплектувальник товарів»...
Портрет професії. Дизайнер прикраc
Її прикраси носять тисячі людей в Україні, Італії, Польщі, Росії, Америці, Іспанії, Греції, Норвегії, Грузії.....
Портрет професії. Електрогазозварник 5 розряду «Івано-Франківськгаз»
Лідія Анікеєнко: «Коли ставлю шов, вогонь мене заряджає… Тому я б не змогла працювати за...
Портрет професії. Миловар
Заради нової справи вона залишила звичний побут та стабільну роботу у Франківську і перебралась до...
Портрет професії. Кондитер
Щодня у стрiчцi соціальних мереж нам трапляються фото апетитних тортiв та кексів, вiд споглядання на...
Портрет професії. Тренер з НЛП (нейро-лінгвістичного програмування)
У нашому суспільстві багато говорять про те, що НЛП – це маніпуляції. Демонізуючи НЛП, люди...
Портрет професії. Інженер з якості
У рамках відзначення міжнародного тижня інженерії та технологій продовжуємо розповідати про інженерні професії. Чи задумувалися ви...

БЛОГИ


Юридичні консультації
вул. Івана Франка, 4 Івано-Франківськ 76000 тел.0342...
Оголошено конкурс з відбору психологів
...
18.6.2024, 10:38
ЩОДЕННИКИ СТЕПАНА ПУШИКА
З люб’язної згоди дружини Степана...
Жовтень, 1989: Пушика продовжують "звинувачувати" у націоналізмі
11/10/1989 «Прикарпатська правда» надрукувала мою обскубану репліку-відповідь Дедуріну, який мене й Товариство звинуватив у націоналізмі. Я...
2.2.2021, 12:57

ОПИТУВАННЯ


Чи любите ви пампухи з ружою?
Так
Ні
Це що?

НАШІ ДРУЗІ


Любиш кататися — люби і саночки возити

8 квітня народилися вдруге (історії очевидців ракетного удару по Краматорському вокзалу)


26 Квітня 2023 p.

Нині знайомимо наших читачів зі свідченнями очевидців ракетного удару по вокзалу у Краматорську – 54-річної Олени Цимбал, котра як інженерка-металургиня працювала на ливарному виробництві у Краматорську, і вже рік, як разом із сім’єю проживає в Івано-Франківську, та 32-річної Катерини Альошкіної, котра все життя прожила в Краматорську, а в Івано-Франківську з родиною – від червня 2022-го.

Після початку повномасштабного вторгнення пані Олена працювала монтеркою на підстанції в Краматорську, зокрема була відповідальною за увімкнення сигналу оповіщення про повітряну тривогу: «В Івано-Франківську сирену вмикають на початку оголошення повітряної тривоги на 5 хвилин і все, а у Краматорську оповіщення тривало увесь час тривоги: по кільканадцять разів і по кілька годин. Для мене вже звук сирени став справжнім тригером, я більше не могла там знаходитись. А коли ще подивилась кадри про Бучу і Гостомель, то вирішила виїжджати слідом за родичами».

Саме 8 квітня, коли російські військові завдали ракетного удару по переповненому вокзалі у Краматорську, звідки здійснювалась евакуація цивільних, вирішили виїхати Олена Цимбал, її чоловік, матір та сестра. «Ми приїхали рано на вокзал, було багато людей, адже не змогли виїхати люди, котрі чекали на евакуацію ще з минулого дня. В очікуванні ми почали знайомитися, розказувати хто звідки приїхав, знайомити наших домашніх улюбленців, адже ми також мали із собою собачку Мілку. Було дуже багато волонтерів, які пригощали людей чаєм та печивом, направляли прибулих в умовні секції вокзалу: з одного боку були мами з малими дітьми, з іншого – батьки з дітьми до 14 років, людей з інвалідністю супроводили уже на перон, де були вільні лавки і більше простору. Наш потяг до Львова затримувався на годину».

Мама та чоловік пані Олени також перебували на платформі: «Була година 10:15-10:20. Я хотіла саме взяти чаю на пероні, але сестра мене відмовила, бо вже невдовзі мав прибути потяг. Аж раптом почула чийсь крик: «Лягайте! Летить!». Я не пам'ятаю як падала, лише зрозуміла, що моє лице опинилось у чиємусь чемодані, під рукою була собака. А тоді почали падати люди вже на мене».

За словами жінки, багатьох врятувало те, що перед вікнами переповненого вокзалу були навіси і те, що потяг затримався, і більшість пасажирів перебувала всередині, адже людей було дуже багато: «Коли я змогла піднятись, то зовсім не бачила перону. Було темно. І дуже страшно. А тоді хтось закричав: «Ще одна!». Спочатку був одинвибух, а далі цілий ряд почергових від касетних боєприпасів. Вибухи мали короткі інтервали, але для мене час ніби сповільнився. Коли люди почали вставати, ми з сестрою почали крізь натовп просуватись до перону, побачили наші речі, але чоловіка та мами не було одразу видно. Ми думали, що мама, маючи слабке серце, інвалідність та онкологічне захворювання, не переживе цього всього. Але вона і чоловік залишились живими. Інший чоловік із дитиною, які були поруч на лавці перону, загинули.

Ми спершу хотіли вийти з вокзалу, але від вибуху почалась пожежа, далі від нас лежали поранені люди. Ніхто не знав, що робити, поруч бігала дівчина із поранено рукою, ми їй зробили пов’язку із рушника, щоб кров трохи зупинити. Хлопець-волонтер, котрий кричав про приліт, теж загинув».

Катерина Альошкіна у час обстрілу саме під’їжджала з сім’єю до вокзалу. Того дня їх врятувало запізнення: «Молодша донька дуже довго спала, ми ніяк не могли її розколихати. Поки розбудили і зібрались у метушні, потрапили в затори. Багато людей того дня кудись їхали, поспішали, тож ми затримувались. Нам, мабуть, дуже пощастило. Коли вже були на мосту поблизу вокзалу, побачили вибух. Було дуже гучно, всі були перелякані: хтось розвертався, намагаючись повернутись назад, хтось бігав, не розуміючи, що робити і куди рухатись, перестрибуючи валізи, обходячи тих, хто лежав на землі, довкола було чимало поранених та багато крові. Наші діти перелякались, залізли між сидіннями та кричали, тож не було можливості навіть вийти комусь допомогти. Після першого вибуху стояв такий гул, що я навіть не пам'ятаю скільки разів вибухало після цього. Ми хотіли їхати далі, як і планували, на Дніпропетровщину, але після того, що побачили, перелякались і повернулись назад».

Людям на вокзалі після обстрілу повідомили, щоб вони розходились до своїх домівок, але сестра пані Олени Цимбал наполягла на тому, щоб дочекатися будь-якого транспорту, адже ніхто не знав чи ще будуть якісь рейси у наступні дні. «Ми дочекалися поліцейського, який спершу сказав роз’їжджатися, але згодом оголосив про організований автобус до Слов’янська. Вже там ми сіли у той потяг, який не доїхав до Краматорська. На двох місцях СВ їхало дві сім’ї: жіночка з донькою і дитиною із Попасної та нас четверо з собачкою. Але нам було зовсім не тісно. Ми раділи тому, що все-таки змогли сісти на евакуаційний потяг.

У Львові нас нагодували, надали допомогу, але ми побачили, що потяг їде до Івано-Франківська і вирішили таки їхати далі, адже маємо багато знайомих у місті. Трохи гостювали в друзів у Бучачі, до яких приїжджали щороку на різдвяні свята, а вони до нас влітку до 2014. Ми знали, що тут гарні люди.

Після приїзду ми всі поїхали до лікарні, щоб перевірити слух, бо вибух був дуже сильним. У мене було запалення вушного нерва і я лежала у стаціонарі більше тижня. Спершу не могла говорити зовсім. Але по трохи оговталась».

Катерині Альошкіній вдалось виїхати через два місяці після обстрілу: «Після побаченого на вокзалі та історій про розстріли дорогою цивільних автомобілів, всі були в ступорі. Ми з дітьми виїхали автомобілем із знайомими аж у червні. Наші родичі вже від березня були в Івано-Франківську, тож ми поїхали одразу до них».

Обидві родини і досі проживають в Івано-Франківську. Пані Катерина виховує двох малих дітей, а пані Олена працює на швейному виробництві. Жінка жартує, що мріяти треба конкретніше, адже вона завжди хотіла пожити трохи у Івано-Франківську, але не через війну.

Інтерв’ювали Марія ЛЕБЕДЄВА й Денис ГАРКОТ,

волонтери громадської організації «Поступовий гурт франківців».

Записала Олеся ДИБОВСЬКА,

кандидатка філологічних наук, волонтерка громадської організації «Поступовий гурт франківців».

Газета "Галичина"


Наші канали в соц. мережах:
Переглядів: 194
Рекомендовані статті

Коментарів ще не додавалось!

Залишити коментар

Ім'я: 




Архів


Липень
2024
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 31

РЕКЛАМА



ФОТОНОВИНИ


ФК «Карпати» нестандартно презентували нову форму та оголосили титульного спонсора – бренд «Львівське»

ВІДЕОНОВИНИ


Яку небезпеку несе генератор?
<p>
	<span style="color: rgb(15, 15, 15); font-family: Roboto, Arial, sans-serif; font-size: 14px; white-space: pre-wrap; background-color: rgba(0, 0, 0, 0.05);">Часто замінниками центрального електропостачання стають генератори, а обігрівачами приміщення - газові прилади. Поряд з тим, такі речі несуть в собі ряд потенційних ризиків. Про них розповів Богдан Левицький, лікар з гігієни праці відділу досліджень фізичних та хімічних факторів ДУ "Івано-Франківський ОЦКПХ МОЗ України".</span></p>

РОЗСИЛКА НОВИН



все для підприємців, роботодавців та орендарців