Діти, безумовно, є найбільш незахищеною та вразливою частиною населення. Насильство над дітьми – широке поняття, яке включає різні види поведінки батьків та опікунів, інших родичів, учителів, вихователів, будь-яких осіб, які старші або сильніші.
Даних, які б відображали реальну кількість випадків насильства в сім'ї не існує. Фіксуються лише ті випадки, в яких було офіційне звернення до органів виконавчої влади. Стереотипні уявлення про стосунки батьків-дітей, де покарання розглядається як природна складова виховання, призводять до того, що про факти насильства дуже рідко повідомляють правоохоронні чи інші органи.
Насильство над дітьми може виражатися у формі фізичного, сексуального, психологічного, економічного насильства в сім'ї, або реальної загрози його вчинення. Хотілося б звернути увагу батьків на часто не усвідомлене вчинення ними психологічного насильства.
Згідно чинного законодавства, психологічне насильство в сім’ї проявляється в образах із використанням лайливих слів та криків, які принижують честь і гідність члена сім’ї, образливих жестах або тримання його в атмосфері страху. Психологічне насильство проявляється також у брутальному ставленні до родичів чи друзів члена сім’ї; шкоди, що її спричинено домашнім тваринам; у знищенні, пошкодженні, псуванні або приховуванні особистих речей, предметів, прикрас тощо. Нерідко працівники служби спостерігають випадки коли над дитиною вчиняється психологічне насильство, зокрема у випадках коли розлучені батьки не можуть «поділити» дитину, або ж вибирають дитину, у «війні» один проти одного «об’єктом маніпуляцій», засобом випробування на ній усієї правової системи захисту своїх прав, забуваючи про почуття і страждання самої дитини, нехтуючи її фундаментальним і таким природнім правом мати повноцінну сім’ю. Або, часто, поринаючи у нові відносини, батьки не приділяють достатньої уваги дітям від попереднього шлюбу, вважаючи, що вони забезпечені усім необхідним, нерідко вимірюючи батьківську турботу грошовим еквівалентом.
Стає для дитини неабияким випробуванням і надмірна опіка з боку матері, яка повністю ігнорує індивідуальність дитини, знищуючи фундамент її майбутньої самовизначенності і впевненості у власних силах. Відводячи дитині роль «лакея», знищують у ній самоповагу та озлоблюють її. Нерідко батьки добиваються бажаного для себе результату погрозами покинути, розлюбити дитину, викликати міліцію, віддати у спецшколу, притулок, та психіатричну лікарню, використовують у своєму арсеналі приниження та присоромлення дитини перед іншими людьми, що є недопустимим.
Практично всі діти, що постраждали від жорстокого поводження і зневажливого ставлення пережили психічну травму, у результаті чого вони самі стають агресивними або ж, навпаки, надмірно пасивні, не можуть себе захистити, що негативно впливає на їхнє подальше життя.
Основним міжнародним правовим документом, спрямованим на подолання насильства над дітьми та призваним захищати їхні права, є Конвенція про права дитини, ратифікована Постановою Верховної Ради України 27 лютого 1991 року. Конституція України є тим фундаментальним документом нашої держави, юридичною базою, норми якої визначають та гарантують охорону і захист прав дітей у нашій державі. У статті 52 Конституції вказано, що діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються законом.
Детальне правове регулювання сімейних відносин забезпечує Сімейний кодекс України, який визначає основні засади шлюбу, права та обов’язки батьків, дітей та інших членів сім’ї, а також окреслює правові наслідки щодо невиконання ними цих обов’язків та порушення прав. Зокрема, у ньому передбачено, що батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, а також її поважати. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини, фізичні покарання, та застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
Відповідно до норм сімейного законодавства сама дитина, у разі порушення її прав та інтересів, може звернутися за їх захистом до органу опіки та піклування, служби у справах дітей, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій, а у разі досягнення чотирнадцятиліття – безпосередньо до суду. Порушення прав та інтересів дитини та жорстоке поводження з нею, за сімейним законодавством (ст. 164 СК України), може бути підставою для позбавлення батьківських прав.
Коли дитина зазнає насильства в сім’ї, винні особи несуть адміністративну відповідальність за вчинення насильства в сім'ї. У тому ж разі, коли судом при розгляді справ про позбавлення батьківських прав, буде виявлено у діях батьків або одного з них вчинення фізичного болю, тілесних ушкоджень, погроз, образ чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, особа притягується до кримінальної відповідальності. У виняткових випадках, при безпосередній загрозі для життя або здоров'я дитини, орган опіки та піклування або прокурор мають право постановити рішення про негайне відібрання дитини від батьків. У наш час засилля сцен насильства на телеекранах та в комп’ютерних іграх призвело до підвищення агресивності в дитячому та молодіжному середовищі. Діти дуже часто стають жертвами своїх однолітків, старших дітей у школі чи іншій компанії (найчастіше Кримінальним кодексом України дані дії кваліфікуються як нанесення тілесних ушкоджень, побої, мордування, катування, вимагання), при цьому боячись звернутися по допомогу. Дорослі, не будьте байдужими, завжди звертайте увагу на емоційний стан своєї дитини та докладіть максимум зусиль для з’ясування причин.
Якщо дитина стала жертвою насилля, не залишайте це напризволяще – звертайтеся до правоохоронних органів чи служби у справах дітей. Пам’ятайте, що Кримінальним кодексом України передбачена відповідальність не лише за скоєний злочин, а й за замах на злочин.
НовиниАкціїРекламаПро насКонтакти
